Уж нє поєдєш. Потому я сужу так: єжелі я человєк нєобразований, грубий, я, значіт, должен хоть в супружествє держать сєбя честно. Правда?
— Совершенно вєрно! — згодився Микола. — Но ви вєдь нє прінімаєтє того во вніманіє, что єслі она виходіт за дєньгі, то она же ізменять вам будєт!
Фомушка нічого не відповів і почухався.
— Хм… Відітє-лі.. — почав він, мнучись. — Тут такое дєло… Відітє-лі, она мнє і тепер уже ізмєняєт.
— Как?!
— Так… Просто… Со мной, значіт, і с другімі. Она, положім, баба горячая, огонь, но… всьо ж такі… Вот я хотел с вамі поговоріть… Потому счітаю, что ви мнє ето скажете, как слєдуєт, не так как тє… — хитнув він головою на вітальню, з якої долітали згуки музики й танців.
«А Галя?!» — вмить пронеслось у Миколи. — «Чекає, мабуть… Фю-фю-фю!»
Але йому було так гарно, спокійно і тепло-тепло, що навіть поворушитись важко було.
«Ну, все одно вже пропало! Вже більше п'ятнадцяти хвилин пройшло… Договорить свою епопею та й піду».
— С німі разі можно поговоріть… Випіть, к пєвіцам.
— Но позвольте! — засміявся Микола, — откуда же ви мєня знаєтє? А єслі і я такой?
— Е, нєт! — твердо хитнув головою Фомушка.
— Ні за что, ви нє такой! Потому — я вас знаю…
— Но откуда?
— А помніте, как ви раз говорілі про бєдних і всякоє такое у Ліди Єремєєвни в комнатє? Я смотрєл тогда на вас… Е, нєт, я уж віжу… Вот єслі би ви мнє посовєтовалі… — закінчив він, благаючи.
— Хм… — знизнув плечима Микола. — Что же я вам в етом случає могу посовєтовать? Єслі би я хоть знал єйо… Кто она такая?
Фомушка знов почухався.
