нужно… А почему нужно? Потому то… да потому что… согрєшіл. То єсть, єслі уж правду говоріть то я тут, вот вам крест святой, прямо такі нє віноват! Відітє-лі… Я перед вамі окриваться нє буду… Да і что толку? Всьо равно скоро всє знать будуть… Но главноє что тут, так ето будто виходіт — я віноват. А єслі пошло дєло на откровенность, то вот как перд істіним богом — нє віноват, нісколько! Ну, скажіте самі, могу лі я с порядочной баришнєй сдєлать такоє? С пєвіцей там, ілі какой другой, дак мнє наплєвать, но чтоб, значіт, с баришнєй в такіє дєла… Да я і нє осмєлілся б.
— Но факт!.. — засміявся Микола.
— А факт єсть! — підхопив Фомушка. — «Вот тут то і єсть запятая», — засміявся він. — Ето єсть такіє подходящіє куплєти. Да!.. А вєдь я отлічно знаю, что она всьо ето устроіла, чтоб вийті за мєня… Баришня она бєдная, сєм'я большая. А у мєня капітал от бабушкі… да і у отца.
— Но позвольте! — скрикнув Микола. — Вєдь ето же ідіотство… Ви простітє, что я так…
— Нічего, нічего, не безпокойтесь..
— Ви знаєтє, что она виходіт за ваші дєньгі — і женітєсь!
— Ну, а что ж я должен дєлать?.. Спєрвоначалу я просто нє думал об етом, а когда она стала мнє говоріть, чтоб я, значіт, женілся, дак что ж мнє оставалось дєлать? Виходіт, єжелі би я отказался, что я подлєц. А я етого нє желаю. Спєрвоначалу, било, папаша і рукамі, і ногамі — нє хочу да нє хочу: она, мол, безкапітальная. А посля, как я єму, значіт, виставіл всьо, как слєдуєт, он і іспугался скандала. Нєт, тут уж пропало… Вот только оні всьо спєшат, а мнє… єщо нє хочется… Єщо, знаєтє, погулять хочется. Потому — я так разсуждаю сєбє: єжелі я женюсь, значіт, уж к пєвіцам — паніхіда!
