— Со мной нє хотітє? — нарешті промовив Сухобрієв. — То-єсть, просто нє хотітє? Очень даже ето мнє пріятно!
— Господі! — скрикнув Микола, — да я с удовольствієм, я только хотєл сказать, что я уже і так випіл…
— В таком разє, Фомушка, подносі! — звелів «принципал». Фомушка з великою охотою підніс Миколі й сам узяв чарку в руки.
— Єсть! — витягнувсь він по-матроськи.
— Ну-с, — підняв злегка чарку Єремей Афанасїєвич і моргнув. Всі, наче по команді, задерли голови, опустили руки, крякнули й кинулись до закусок.
— А тепер і до свіданія! — втерся «принципал» Миколиною серветкою, — партньори уже сердятся…
Миколі зробилось легше, як він пішов. І легше, і якось тепло, і навіть якесь приємне почуття стало розливатись по всьому його тілі.
«А їй-богу, добре!» — подумав він і, одкинувшись на спинку стільця, подивився на Фомушку. А Фомушка аж сяв.
— Хорошо! — промовив Микола.
— В самом дєлє? — підхопив радісно Фомушка. — А я, знаєте, думал что вам со мною скучно будєт… Ви такіє сєрйозниє всєгда… Думаю, скучно будєт… А, может, півца вип'єм? — закінчив він з радощів.
— Півца? — протягнув Микола і почув, що й «півца» не погано б випити. — А єсть?
— Ого! Как можно, чтоб нє било? Єсть… Вот! — нахилився Фомушка і витягнув з-під столу пляшку. — Калінкінскоє!
— Давайте єго сюда!
Пиво запінилось в довгеньких шклянках — і наче засміялось до Миколи.
«А, їй-богу, добре, — знов подумав він, почуваючи, як настрій його робиться все кращим і кращим. — Що добре, то добре!»
