Микола ковтнув і промовив:
— Я говорю, что і без образованія єсть люді честниє і порядочниє.
— Нуда, — згодився Фомушка. — Но, знаєтє, образований человєк… всьо такі… как то....
— Нуда, конечно…
Розмову їм перебив якийсь студент, який хутко вийшов із спальні, підійшов до столу й налив собі чарку. Випивши, він схопив шматок шинки, вщипнув хліба і, прожовуючи, звернувся до них, як до знайомих:
— Ліхо прідумано сіє: после каждого проіграного рубля хоть випіть можно… Д-да…
— Много проігралі? — спитався Фомушка.
— Єще одін і будєт десятка.
— Ого!
— Д-д-да!.. Хм… Ну, нужно ідті!
— Ето самий лучшій ігрок на біліардє. Здорово іграєт! — промовив Фомушка.
— Ви знакоми с нім?
— Нєт! Відал, да і піл когда то с нім «у Гаврюшкі».
Микола хотів спитати, що це за «Гаврюшка», але підійшов якраз сам «принципал», потираючи вуса й готуючись, видимо, до «вонзенія». Микола наготовився відповідати.
— Ну? Как дєла? — звернувся Сухобрієв. — Випівахом?
— Да, — відповів Микола. — А ви уже окончілі ігру?
— Нєт… Анука-сь, налєй-ка мнє, Фомушка… Робєрок только окончілі… А ви что ж нє боїтесь уже? Хе-хе-хе… Полнєй, полнєй лєй… Нагвозді-ка мнє грібка… Ну, а себе і Ніколаю Стєпановічу? Ех, ти!
— Нєт, я уже довольно, — почав був Микола, але «принципал» зробив таку ображену і здивовану фізіономію, що Микола аж злякався своїх слів.
