повертаючи голови від карт, невдоволено промовив дідусь, батько Фомушчин. — Для-раді торжества…
Миколі зовсім ніяково стало.
— Нє бойтєсь! — заспокоїв батька Фомушка. — Нє маленькій… «Малий нє дурак, знаю сладіть с кєм і как!» Ідьомтє, Ніколай Стєпановіч!
— Разрєшілі, значіт? — звернулась до нього Варвара Карпівна, коли той проходив біля неї.
— Да, нємножко… Хе!
— І прекрасно, і прекрасно! — похвалила вона. — А то держітєсь такім постніком, что ужас.
— А вот ми сєйчас!.. — хитнув Фомушка до стола головою і клацнув пальцями.
Стіл, на радість Миколі, стояв оддалік від усіх, так що, як тихо говорити та ще сісти спиною до салопниць, то вони не могли нічого ні почути, ні побачити, хоч би витягували шиї, як гуси.
«Але становище все таки паскудне, — думав Микола, сідаючи за стіл і почуваючи на собі погляди і салопниць, і всіх. — Ніколи не пив, удавав святого і… Ех!»
— Я думаю, спервоначалу простой? — звернувся до нього Фомушка, беручись за графинчик, уже надполовинений. — Как то, знаєтє…
— Всьо равно!
— І я так думаю… Ну, боже благослові… Ох, чуть нє разліл… Ну-с… За ваше здоров'є!
Микола одразу перехилив і проти волі здригнувся. Пекуча течія якось гостро пройшла по горлі й розлилась вогнем по всім тілі. Одразу страшенно схотілося їсти.
— Сєльодочкі, Ніколай Стєпановіч, — присунув тарілку Фомушка, витираючи губи. Микола жаденно вхопився до «сєльодочкі».
— После первой нє закусивают, — наливаючи знов, привітно всміхнувся Фомушка, сам справді не закусюючи. — За ваше здоров'є!
