Микола й Фомушка уклонились і вже націлилися йти, як Галя, щось наче згадавши, хутко покликала Фомушку.
— Сію мінуту! — кинув цей Миколі й побіг до неї.
— Пожалуйста, там под вліянієм паров єщо не проболтайся… — прошепотіла Галя. — Я етого нє хочу… Слишіш?
— Боже сохрані! І язик прікушу!
— Ну, іді.
«Мабуть просить, щоб не давав мені пити багато, — думав тим часом Микола з ніжною подякою. — Голубонька моя мила!»
— Альон! — крикнув Фомушка, підходячи до нього і прямуючи просто в їдальню.
А в їдальні картина зоставалась та сама, тільки трошки відмінилася: в кутку, біля дверей, що вели до спальної, замість трьох стільців, стояв невеликий стіл. Той стіл, мета для сіреньких свідків вінта, спокуса для сумирних салопниць і розвага нещасливим у картах, накритий був білою скатертю і так тісно заставлений випивками й закусками, що, здавалось, маковому зерну ніде було впасти.
— Куда ето? — зупинив їх Сухобрієв.
— На «репетіцію»! — весело одповів Фомушка, киваючи на стіл, якому сам Єремей Афанасієвич дав таке назвисько.
— Как!? І Ніколай Стєпановіч?
— А что ж! — жваво, але якось роблено засміявся Микола. — Нужно випіть!
— А ви ж умєєтє?
— Ого!
— Да гляді мнє там, надризгайся как конь, — не
