— Ну, я так бажаю, я так хочу… Слишіш? Ти должен ето сдєлать… Ти мой!
— Дивно! — знов рушив він плечима, почуваючи, що голова йому починає крутиться. — Як же я… буду пити?.. І з ким? Для чого?.. Я нічого не розумію… Всі ж мені чужі…
— Нічого! — скрикнула Галя задоволено, й по гарному, ще трохи червоному лиці її пробігло знов щось звіряче й дике. — Я вам зараз найду компаньйона!
І налагодилася вже йти.
— Але, може, я його зовсім не бажаю! — зупинив її хутко Микола.
— Ну, то вибирайте, кого хочете… Скоро!
Микола став перебігати очима з студентських сюртуків на цивільні й зупинився на Фомушці.
— Коли так, — промовив він, — то нехай буде Фомушка. Однак він сумує… Треба його розважити. Хоча він мавпи не вигадає, але все таки симпатичний і простий хлопець… Пожалуста Фомушку.
— Так, значіт, Фому Лукіча? — спитала Галя і злегка повернулась, не дивлячись на нього.
— Фомушку, Фомушку!
Хвилин за три приємно здивований і радий до послуг Фомушка вже стояв біля Миколи.
— Ну, ось вам і компаньйон! — промовила Галя, не дивлячись на них.
Миколі було трохи ніяково перед Фомушкою.
— Я к вашім услугам! — додав той, привітно всміхаючись.
— Так ми ще побачимось, — аби лиш сказати щонебудь звернувся Микола до Галі. — Дві чарки недовго…
— Больше нє думаєте? — хитро вставив Фомушка, маючи його слова за facon de parler.
— Конечно, побачимось! — здивувалась Галя. — Жду вас через четверть часа, не більше… Чуєте?
