— І ніколи нічого не пили?
— Рідко… Можна сказати, що й ніколи…
— Чому?
— Як «чому»? — здивувався Микола. — Гидко… грязно…
Галя нічого не сказала, тільки пильно подивилася на нього й перевела очі на вітальню.
— Ну, а єслі б.. Ну, а якби я захотіла, щоб ви випили — випили б? — умить повернулась вона до нього й гостро подивилася в вічі. Микола трохи здивувався.
— Що це вам прийшло таке в голову?
— Так… Я хочу знати…
— Хм… Мені здається, що ви такого не захочете… Не думаю, щоб…
— Ну, а якби? Випили б? — перебила вона його.
— Та навіщо вам такого бажати?
— Ну, так… Випили б?
— Їй-богу ви сьогодні якась чудна… Що з вами?
— Нічого. Ну, от я хочу, щоб ви зараз пішли в столову й випили… Ну, я хочу! — нетерпляче тупнула вона ніжкою.
— То я… може, й не піду, — протягнув Микола.
— Не підете? Чому?
— Ну, «чому»! Я ж говорю вам: гидко це…
— Ну, а як я хочу, щоб ви зробили гидко?.. Ну, хочу, хочу! От я зараз вам говорю: Миколо Степановичу, я хочу, щоб ви пішли в столову і зробили для мене гидко. Вип'єте?
Микола тільки знизнув плечима.
— Ну? Что ж молчіш? Сдєлаєш? Да? Я так хочу… Еслі любіш, сдєлаєш… Ну? — зашепотіла вона. — Я хочу, чтоб ти для менє на всьо пошол, слишіш? Вип'єш? Да!
— Чудне бажання, — почав Микола, але вона зараз же перебила його:
