— А! Ви тут? — забачивши Галю, промовив він і ввійшов.
— Лєбєдіная песнь моя, Анна Івановна!.. — підходячи засміявся він і підставив руку бубликом.
— Что такоє? — здивувалась Галя.
— Как? Нє понімаєтє? — здивувався й Ламазіді. — С женіхом кадріль?.. Послєдній, может бить, раз танцуем с вами.
— А-а! — протягнула Галя і, подивившись на Миколу, безнадійно розвела руками.
— Простіте! — звернувся Ламазіді до нього. Микола криво всміхнувся і, встаючи за Галею, промовив:
— Нічого, нічого…
— Е, Анна Івановна, — жалібно обізвався вмить Фомушка, — я вєдь просіл…
— Но я вєдь женіх, Фомушка! Развє ви нє понімаєтє? — скрикнув Ламазіді, йдучи до дверей. Галя повернулась до Миколи й тихо промовила:
— Ходіть у гостінну… Я скоро… Почекаєте там…
Усі вийшли з кімнати і вступили до вітальні.
Піяніно мовчало, тільки по кімнаті гасав студент-дирижер і щось несамовито кричав парам, що купчились в однім кутку.
— Ну, когда уже всє станут, прідьотє за мной, — звернулась Галя до Ламазіді, — а мнє нужно єщо поговоріть с Ніколаєм Стєпановічем.
Ламазіді уклонився й одійшов. Фомушка теж одсунувся ступнів на п'ять попід стінкою і став біля канапи, задумливо схилившись на неї.
— Скучати не будете? — спитала Галя, стаючи в куток і показуючи Миколі рукою місце біля себе.
— Не знаю, — одповів Семенюк. — Для мене не знайдеться, мабуть, забавки… Не танцюю, не п'ю… Якби хоч пив, то й мені б мабуть було весело, як тим усім добродіям, що у Васиній кімнаті засіли.
