— Гай-гай!.. Я колись теж був таким, як ви. Я теж любив сміятись і співати. О! Ви могли сміло зносити три пари черевиків і не знайти веселішого за мене. І я теж любив думать, що ми маємо велику ціль, ми — люди, царі природи. Я також хотів рятувать людей і вести їх в царство любови, святих ідеалів, високих мрій. Так-так, мій молодий друже, ця стара руїна, що сидить перед вами, мала ті самі помилки, що й ви. Ви колись їх так само пізнаєте, як зараз я. Це — закон. Це закон…
Він трохи помовчав. І ще тихше знов почав:
— Пізнаєте, що врешті живете обманом і обман цей тільки людині дано. Всі живі творіння живуть як слід, одна людина обманута. Вона дума, що вона щось одмінне від звірят або рослин. З цього все зло, від цього обману. Вся історія людей це — історія обману… Був, наприклад, Христос. Він учив любови, учив рятувать душу і зневажать тіло. Обіцяв царство небесне. Тайна життя — це любов. Бідний чудак!.. Потім було немало таких самих чудаків… А люди собі живуть і мруть. І тайна їхнього життя та смерти та сама, що й дерева. Поки корінь живе, поти й листя є. Помре корінь і листя не буде. А люди думають, що листя — то найголовніше. Молодий чужинче мій, я хочу вам сказать одну невеличку істину, яку я вишкрябав із свого великого досвіду. Я знаю, що ви її зараз не приймете, але, може, швидше приймете, ніж я. Істина ця така: наші ідеї, наша любов до ближнього, наші горді, великі поривання, наші святині — це тільки листя. Розумієте: тільки листя, віти і віточки. Обріжте всі листя, обрубайте всі віти, лишіть людину голим пнем, але хай буде у нього живий, простий, грубий, чорний корінь під землею і дерево собі житиме і знов дасть і віти, і листя.
Не будучи твердим в ботаніці, я мовчав, хоча
