I певна річ, що европейські оскаженілі товарнi джентельмени, убийцi мiллiонiв своїх одноплеменників, не могли мати жалю на якихсь там російських азіатів. „Ми будемо битись до останнього руського салдата". Į шарпали, хапали за горло старого, дурного деспота и вимагали того, останнього салдатач. Старий хльоскав нагайом, грiзно морщив брови, бив по мордах слуг, але росiйський, останній салдат не слухався, падав од утоми, вiд нерозуміння, від жаху, від туги за чистим, людським, за своїм мирним, селянським життям
Старий почував, що сили падають і всіякий нагай їх не може вже утворити.
Більше того: він почував, що бочку розхряпано ненажерним побоїщем, що апарати здушування зробились непевними.
Але не знаю чи иншого способу реагування на небажані явища, як насильство, як кулак, старий почав немилосерно, безпардонно в слiпій лютий одчаю стьобати всі, кого попало, навіть тих, які ряденцем стелились кому під ноги. Худосочну, заморену, лизоблюдну Думу було загнано в самим темний, брудний куток. Пресу взяли на шворку й за один кивок бровима здушували так, що вона синіла й висолоплювала язика. Ліберальну буржуазiю без церемонії штурхали чобітьми в товстеньке черевце, брутально брали за
