»Улян мовив: »Ілїє, з любови до тебе загину!« Тай мамця казали, що Галя з коханя змарнїла.
»А се дивне! Хтож видїв гинути та нидїти з любови?
»Я з неї радїю, бо Улян, що мене — каже — любить, присилає помаранчі та чоколядки, а тепер купив і памятник, а часом то й поцїлує…
».....Чесний Улян! »Уляне, купи помаранчу!« — А він і купує.
»Так любити, то я люблю! А інакше не буду нїколи, бо ще і я згинула би…«
Мамця панни Стасї переграла вступ до мазурки, пан Білецький крикнув: »Hejże młodzież z życiem!« усе стало танцювати.
І так, як сьвяті апостоли в нашій церкві попритулювали ся до стїн, так тулили ся і мамцї та панни, що продавали петрушку, перед ногами танцюючих.
І Ілїя танцює! Нї, не танцює, а упоєна мріями шалено гуляє тай гуляє — гуляє…
»Ромко! Ах Боже, який він пре-
