ським огородом. Одно дерево передавало ті слова другому і вони долетїли аж до панни Стефцї, що край огорода учила ся до матури і думала про подруже. Вони долетїли аж до неї і вона почула над ухом: »…академікам треба заплатити…«
Ґеньо переходив уже семий раз попри склеп з прирядами до писаня і вів борбу в собі. Не знав, чи має бути і далї консеквентвим, чи може відступити від давних традиций.
Та махнув рукою і відступив від них.
»Від пятої кляси зичив я ручки та пера у мікерів, що мешкали зі мною! А тепер? Чиж мав би я писати такими ручками?« — і махнув рукою та відступив від давних традиций.
Увійшов до склепу.
— Дайте менї перо, ручку, підкладку…
А жид не знав, що сего року є матура і питав:
— А яку підкладку…?
Завтра зачинає ся писемна матура, а нинї не міг Ґеньо нїчо учи-
