Цю сторінку схвалено
ФАНТАЗІЯ
Їй нема ніколи супокою…
Вгору, вниз (ану, ану удар!)…
Синя лапа теплого прибою
Розкидає бризками янтар…
Вдарить раз: — то золото з туману…
Сліпнуть очі: — Повно вщерть принад.
…І летять по хвилях океану
Каравели сонячних армад…
Вдар… іще… мов крига, тане вечір…
Каравели зникли у туман…
…Восьмий вал облив смагляві плечі,
І упав, мов зламаний паркан…
