III
Розлилася зоряна коновка,
І струмлять літавці, як вино,
В кошениці, вистеленій шовком,
За твоїм малесеньким вікном.
В'ється хміль і серце хмелем бродить:
Жду-пожду: — Мо'вийдеш на зорі!?
І здається, — топлять серце води
Океанів синіх і морів.
І здається, — зовсім ні до чого
Опівночі глупої краса…
…Тільки тепло падає під ноги,
Мов-би порох місячний — роса…
Очеретом роги намантачив
Журавинний місяць… Суховій…
…Як давно, либонь, уже не бачив
Я твоїх тривожних, чорних вій! —
