Там на полонині, де в кущах омани,
В сутінь, біля ставу, а за ставом — млин, —
Безтурботно стану цілувать кохану,
І зім'ятий буде пахнути полин.
Та замало буде тихої дороги. —
Усміхнеться неня: — „Ну і басурман!“ —
Налигаю місяць за срібляні роги, —
Шкереберть на ньому полечу в туман.
По далеких гонах, за далекі межі, —
Мов-би на казковім чудо-кораблі. —
Заберу в обійми, у свої, — ведмежі, —
Все, що є ясного на оцій землі!..
Сонце ти гаряче, — братіку мій старший, —
Мабуть, в тім і буде доленька моя, —
Щоб іти на села у веселім марші,
І за плугом взнати, — чи поет і я!?
