Ми оспівуєм трохи не все, А найперш обминаємо будні! — Ну й яким-же то духом мужицьким несе, І які вони, — вірте, — облудні! Чом-би, єй, не співати одвічну красу, — Не ліпити ідилії з глини!? Хто це, — грішний, — із вас не відчує той сум, Як в імлі забренить віоліна!?
