ПОЕТОВІ
Не лицемір, поете, серцем,
І не роби із нього шарж: —
— Замало глянути крізь шкельця
На бунт, — виспівуючи марш!
Давно набридли струни ліри
І пил злетів на святість тем! —
— Зроби без жрецтва і офіри
Себе самого бунтарем!
Твої пісні — це теплий промінь,
Що палить темряву, мов лід! —
Навіщо-ж коришся утомі
І оглядаєшся на міт!?
Один закоханий у грудень,
Другий бандуриться в лісах,
А ти махнув у „сірий“ будень, —
Сидиш із Фебом в небесах! —
