Як не воскресне той, хто упаде
У кратер вогневий, бездонний кратер
Вулкана грізного — мов людське серце!..
Вогню, вогню! — Надлюдського буяння!
Любови нової, без слів, побитих
Вустами євнухів, вустами серць,
В перчатки вкладених, — щоб не побачив хто,
Який там льох вонючий і отруйний,
Із гробаками й червами — шляхетним брудом,
Що берегли нащадки рахітичні
Дегенератів з „голубою кров'ю“, —
З гербами пишними, „красою дому“,
Та гниллю ран під золотим плащем!..
Вогню, вогню! — Надлюдської любови! —
Живої — сильним, мертвої — зогнилим.
Любови буйної, гарячої (вогню!), —
Усіх речей любови чарівної,
Щоб враз любити землю, звіря, люд,
І жити сонцем, тільки сонцем жити.
Та власним потом здобувати щастя
Своїм синам, онукам і нащадкам
Далеких днів!..
Вогню, вогню, — любови!
Хай кров кипить у грудях молодих!
Беру тебе, о, світе мій терновий,
В обійми сонячні! — В любов мою,
