облич, вона почуває, як хтось наступив їй на ногу й біль проходить їй аж в груди, як чиїсь руки давлять їй пальці, ззаду хтось дуже напирає й гаряче дихає в шию і чути таке сопіння, ніби хтось там котить щось важке-важке. А в ухах аж ляскає від криків:
— Панночко!. Рідненька!.. Ой, боже-ж мій! Мені-ж, мені, панночко!.. А-ну!.. А диви!.. Куди?.. Пусти!.. Панночко!.. Ти вже взяв!.. Золотий!.. Господи!.. Ой, боже-ж мій. А мені, а мені!.. Тю!.. Панночко!
Гликерії важко дихати; грошей у неї вже немає, але її все не пускають, напирають, топчуть ноги, протягають руки, хапають їй пальці й не то цілують, не то гризуть їх, лаються, кричать і, здається, всі дихають на неї цим запахом поту, свиток і… горілки. Вона безпомічно, з острахом озирається й хоче покликати Івана, але бачить з-за брилів і хусток тільки кінчик його капелюха й чує теж такі самі крики:
— Паничу!.. Ой, рятуйте!.,. А мені-ж… Руб, руб!.. Куди?.. То пополам, пополам… Стій!.. Мені-ж, мені!.. Паничу!.. Пане!..
Вона якось вибирається з валки. Гомін стоїть страшенний, невимовний. Гликерія бачить, що вже біля й тих спільників, товпляться брилі і хустки, а попереду всіх висока, дужа постать парубка з лицем турка й дикими очима.
А хмара суне і, здається, сідає все нижче та нижче. На шляху здіймається високий стовп пороху і, крутячись, заверчуючи в себе соломинки, пір'я, трісочки, біжить по дорозі!
— Панове! Додому, дощ буде! — кричить Катя.
Але її мало хто слуха.
До Гликерії підходить Іван. Він важко дихає, витирає дрижачою рукою з лиця піт і має вигляд чоловіка, який допомагав на пожежі, ледве вирвався
