між собою, хвилюється, кипить. І потім цей запах, важкий кислий якийсь запах поту, що кожного разу, як біля Гликерії хто проходить з них зовсім близько, душно обвіває її і крутить у носі. Серце її чогось б'ється дуже-дуже, а очі просто не можуть одірватись від цеї дикої, страшної картини.
Гликерія, глянувши до центру, бачить, як Дунька, бліда, з великими зляканими очима (і через це дуже гарна), хутко кваплячись, ламає хліб, соває в купу рук, простягнених до неї, і в купі зараз-же піднімається крик і гам; як вона знов соває їм шматки ковбас, якийсь папір і це знов щезає там, як в безодні. Ось з валки, міцно тримаючи щось біля грудей, випручалась якась дівчина і, розгорнувши притулене, почина їсти з голосним цмаканням балик чи шинку й очі її бігають на всі боки од страху, щоб хто не одняв. Балика вмент не стає й вона знову пірнає у валку. Її не пускають, але вона чіпляється руками за боки задніх, розгорта їх і всовується в середину, не вважаючи на штовхани, якими наділяють її задні. Семен щось кричить, але чути тільки голос його, а слів не можна розібрати.
— Дядьку, мені!.. Голубчики!.. Ой, рідні-ж! Хоч крихотку!.. Куди?.. Ой, бога ради!.. Не пускай!.. Не давайте йому, він уже взяв!.. Дядьку… А мені!.. Дівчино, мені-ж, мені… Ой, пустіть!.. Змилуйтесь…
Біля самої Гликерії, важко сопучи, зупиняється той самий хлопець, що дуже схожий на Василька, і дрижачими руками починає виймати з коробки і пхати в рот сардинки. Руки йому залиті кров'ю, — видко, порізав їх об бляшану коробку; на підборідді теж кров, на коробці кров… Гликерії щось до болю, до муки душить серце; дихати важко од жалю, і хочеться скажено, голосно ридати.
