і гостре лице, з вузькими пронизуватими очима, стає ще більш схожим на пацюче. Але їй тепер дарма. Показать, зараз-же показать йому і їм, що вона хоче начхать на них, що вона й на мизинний палець не вважа на їхнє благородство й не потребує їхнього товариства.
— Треба, щоб воно вас захоплювало, щоб ви не спали! — гарно окидаючи свій темнорусий шовковий чуб, палко говорить Іван. — Треба зміняти свої почування, тасувати їх, як карти, вишукувати їх в кожній дрібниці, в кожній незначній прояві всякого життя!.. А для цього контраст найбільш відповідає. Він не дає застигнути думці, він дратує нерви… Хай погане, хай гидке буде в цьому контрасті, — тут ходить не про факт, а про ваші почування…
— Ха-ха-ха! — раптом виривається у Гликерії з грудей злісний, дзвінкий від цеї злости сміх.
Іван, Соня, Женя й ще дехто озираються на неї.
— Ха-ха-ха! — підводиться вона трохи. — Це цікаво!.. Уявляю… Не факт, а почування. А-ну, от візьміть, візьміть скиньте зараз ваш сюртук і черевики, лізьте на дерево. А ми будемо дивитись. Це буде теж контраст.
Іван трохи здивовано й пильно дивиться на її лице й одповідає:
— Ну, сказати, це буде не контраст, а… а відхилення від норми, від звичайного. Воно подібне до нього, але тільки…
— Зовсім не подібне! — скрикує різко Гликерія. — Завсім не норма. Самий справжній контраст і як-раз на ваш смак. От скидайте сюртук і лізьте!
Іван стискає плечима й одвертається, панночки-ж здержано сміються. Але це ще більш дратує її. Вона стає на коліна і, нервово шарпаючи хустку, говорить:
