вове лице його, з чорною, гострою борідкою і вдумливими очима, схвильоване і, видно, трохи п'яненьке; білий, широкий лоб його з тою знайомою Гликерії жовтизною по краєчках укритий дрібними краплинами поту; губи, видно, сухі й гарячі. Гликерія прислухається знов і чує, як він говорить.
— Мені, знаєте, здається, що з такого погляду можна згодитися з словами Христа: „Не печітеся“, в перекладі: „не турбуйтеся, не клопочіться“. Розумієте? Не те, що не купуйте на завтра чаю й сахару, а не уявляйте собі ріжних неприємних почувань… Це найголовніше… Почувань! Що-ж таке життя, як не довгий, довгий ряд усяких почувань?.. І зараз, в цю хвилину я живу, я маю якісь почування, хоча-б і від цього вина… Не все одно? Через що-ж це життя мусить бути гіршим, ніж те будуче, для якого всі так клопочуться і, головним чином, клопочуться до самої смерти?! Теперішні переживання вважаються за переходні, а от там десь, ніби-то в будучому, буде все. І біжать, біжать, поспішаючись, одмахуються руками від всього, а як не можна одмахнуться, ледве приторкнуться губами і знов спішать і, помітьте, минають те, чого шукають. Шукають життя, а воно у них перед носом… Ви вдивіться, вдумайтесь, скільки життя у кожного чоловіка, скільки гри, думок, почувань. Ви тільки слідкуйте за кожним так, про себе — і ви побачите, скільки втіхи це дасть. Люблять слідкувати за життям звірят, а те забувають, що самий цікавий звір — то чоловік. Яке багатство руху, життя!..
