гарна), хутко кваплячись ламає хліб, соває в купу рук, простягнутих до неї, і в купі зараз-же піднімається крик і гам; як вона знов соває їм шматки ковбас, якийсь папер і це знов щезає там, як в безодні. Ось з валки, міцно тримаючи щось біля грудей, випручалась якась дівчина і, розгорнувши притулене, почина їсти з голосним цмаканням балик чи шинку, і очі її бігають на всі боки від страху, щоб хто не одняв. Балика вмент не стає й вона знову пірнає у валку. Її не пускають, але вона чіпляється руками за боки задніх, розгорта їх і всовується в середину не вважаючи на штовхани, якими наділяють її задні. Семен щось кричить, але чути тільки голос його, а слів не можна розібрати.
— Дядьку, мені!.. Голубчики!.. Ой рідні-ж! хоч крихотку!.. Куди?.. Ой, бога ради!.. Не пускай!.. Не давайте йому, він уже взяв!.. Дядьку… А мені!.. Дівчино, мені-ж, мені… Ой, пустіть!.. Змилуйтесь…
Біля самої Гликерії, важко сопучи, зупиняється той самий хлопець, що дуже схожий на Василька, і дрижачими руками починає виймати з коробки і пхати в рот сардинки. Руки йому залиті кров'ю, — видно, порізав їх о бляшану коробку; на підборідді теж кров, на коробці кров… Гликерії щось до болю, до муки душить серце; дихати важко од жалю і хочеться скажено, голосно ридати.
— Боже! — чує вона за собою й озирається. Іванові очі горять, на лобі стоїть піт, губи дрижать і сам він, здається, весь дрижить. Вона дивиться на
