усі сірі. З валки виступає де-кілька мужчин у брилях і в гнідих чумарках і один з них, невеличкий чоловічок, в широких вибійчаних штанях з вузькою, довгою латкою на всю колошу, підходить ближче й, уклонившись, скидає бриля. Гликерія придивляється й розуміє тепер, чого всі вони однакові: на бороді, на вусах, на бровах, у зморшках лиця, навіть на віях у чоловіка, як на бур'яні край шляху, лежить густо сірий порох, що навіть засох йому на губах чорненькою ниткою. Тільки на тім'ї волосся виразно чорніє. Вона переводить очі на других і бачить, що й ті всі покриті порохом з ніг до голови, так що видно навіть крізь розхрістані, брудні, товсті сорочки сірі груди.
— Що ви робите тут? — питає вона в чоловіка.
— Спочиваємо, пані, — ще раз уклоняється він — стомились, то й спочиваємо трохи…
Другі екіпажі (крім Семенового) теж під'їжджають і зупиняються. Чоловічок дивиться на них і стурбовано озирається до своїх, що підступають ближче несмілою ходою. По валці заробітчан проходить ще більший рух. Гликерія бачить, як лежачі укупі дівчата й хлопці підводяться, сідають і починають дивитись у їх бік, і у дівчат обличчя хоч такі-ж худі й зморені, але не сірі, а червоні й так попечені сонцем, що шкура в де-яких місцях пооблазила, а носи блищать, наче помазані салом. Вони, видко, повмивались.
До передньої купки заробітчан підходять другі й мовчки зупиняються біля них. Тут — і зовсім молоді
