— Жени його під три чорти од себе… Яка він тобі кумпанія?… Лягай!
Федько лягає, але батько так бє, що мати зостається зовсім невдоволена.
А на другий, третій день Федько знов спокушає Толю. І спокушає як раз в такий момент, коли ні одному чоловікові в голову б того не могло прийти.
Скажемо так. На дворі буря, дощ ллється з неба такими потоками, наче там тисячі Федьків перекинули тисячі діжок з водою. Хмари аж сині, кошлаті, так і розрізують їх зеленяві блискавки. Грім тріскає з такою силою, що аж посуд звенить в шафах.
Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нікого, все поховалось. Тільки з гори біжить цілий потік брудної води з бульками. Дощ січе воду, камінь, стовпчики. З ринв цілі водоспади спадають в палісадник. Темно, сіро, страшно. Мама у себе в покої лежать з повязаною головою — вона не виносить бурі і завжди хворіє.
Толя теж заховався б кудись, але мама заборонила йому сидіти біля вікна і через те Толі страшенно кортить ще посидіти й подивитись.
У, який буйний та брудний потік біжить по улиці! І де він береться завжде?
Трах-тах-тах! — лускає грім і лямпа в їдальні дзвенить.
Толя тихенько хреститься й блідніє, але од вікна одійти не може.
І раптом він бачить щось надзвичайне. На вулиці, в самому потоці під дощем, мокрі без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васько. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось видно кричать. Їм весело і любо! Вода, мабуть, тепла, а дощ, як душ у
