— Тільки ви мовчіть… — тенором сказав усім Федько. — А то як побачать, що я хочу переходить на той бік, то не пустять. Нехай думають, що я хочу коло берега походити.
— Добре!…
Федько підперезався, взяв у руки палицю, спробував її і насунув щільніше шапку.
— Ну, гляди ж! — промовив він до Толі якимсь чудним голосом і пішов просто на кригу.
— Федько пішов! Федько пішов! — закричали хлопці, які вже давно зачіпали його, щоб ішов на кригу.
Федько стрибнув на лід і, наче пробуючи його, потопав ногами. Крижина добра була, товста, міцна.
Федько потрошки наблизився до другої, походив і палицею зміряв, чи товста. Потім озирнувся до берега і раптом стрибнув на другу крижину.
Спірка, Стьопка й Толя дивились за ним з замиранням серця.
— А куди ти там? — закричав до Федька якийсь робочий збоку, — куди понесло тебе? Вертайсь назад!
Але Федько, мов не чуючи, підбіг на край своєї крижини і знов став тикати під нову крижину. Та була зовсім тонка. Спробував надушити її палицею, — угинається. А позаду кричать і махають руками, щоб вертався. Федько вибрав иншу, — ся товща. Розбігся і стрибнув. Крижина тільки злегка хитнулась і заспокоїлась.
— Та що він сказився, паршивець! — закричали вже инші на березі, — куди його потягла нечиста сила. Ей, ти, вертайся сюди зараз!
— Ну дивіться на сього одурілого хлопця!
— Та біжіть стягніть його, сукиного сина! Але бігти було вже пізно. Федька несло вниз і він був уже на середині. Він часом оглядався, піднімав на палиці шапку, ве-
