мене більш за те, що, на її думку, потрібне для Клавдії і для Міки. На її думку!
Власне, ця Муринка займає щодо Клавдії й дитини моє місце, місце голови родини. Я ж почуваю себе якимсь дурним, непотрібним додатком, позбавленим усякого голосу в їхньому життю.
Шапочка, здається, розуміє моє становище й почасти мучиться за мене. Часом вона ніби хоче спитати мене: «На віщо ти ходиш туди? Хиба́ це необхідно?» І не питає тільки через те, щоб не образити Клавдію й не робити на мене ніякої пресії. Але, коли б і спитала, то я не знав би, що відповісти їй. Через що ходжу? Не через те ж, що вважаю себе зобов'язаним ходити! І не для Клавдії ж!
Нарешті, Шапочка питає:
— Вас зтомлюють ці відвідини?
— Зтомлюють трохи... Не то що зтомлюють, а якось… пригнічують, чи що. Я хочу, щоб це скінчилося швидче.
— Хиба́ ваші відвідини помагають цьому?
— Мені так здається, принаймні. І потім, я хочу вияснити, нарешті, в яких відносинах ми будемо. Мені дуже не подобається це замовчування ними. Автім, я не знаю нічого. Яке мені діло? Я знаю тільки, що дитині буде погано, от і все. Вони хороші жінки, але вони зроблять із дитини якенебудь дрантя себелюбне й нікчемне.
— Через що?
— Через те, що, крім звірячих почувань, у них нема нічого. Вони дріжать над нею, лижуть її, цілий день вовтузяться, а, в дійсности, вовтузяться для себе, а не для неї. Вона таксамо вовтузилась і трусилась над Костею, а тепер він занехаяний, якийсь парій. З'я-
