вмисне переберіть у пам'яті всіх ваших знайомих, чи в багатьох родинах є щастя?
Шапочка не перебірає, але за те чудно-пильно зупиняється на мені поглядом.
— У чому ж причина, на вашу думку? — невважно, хмуро кидає вона.
Мене трохи ніяковить її чудний погляд. Він не відповідає образові, який малювався в казці. Вона не так повинна б слухати мене.
— Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чому вся причина. Творити свою любов. Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, впертостю, гордостю. От ви закохані в когонебудь. Вас тягне до тої людини, ваше тіло співзвучне з нею. Хиба́ це є підстава для шлюбу, для народжіння нових людей? Ні, ви пізнайте людину в цім тілі, полюбіть її! Пізнайте у дрібничках, у звичках, у найменших і найбільших проявах її, сплетіть себе з нею неподільно. І тільки тоді, як це буде, ви матимете маленьке право сказати, що ви дещо зробили для творення шлюбу, справжнього, гідного теперішньої людини.
— А ви вже робили такі… експерименти? — чудно питає Шапочка, дивлячись на мене зпід-лоба, притулившися спиною до ширми й заклавши руки за спину.
— Та-ак… Власне, так, як треба — ні. Бувала закоханість, близькість, але жити разом, пізнавати в життю, творити це життя, ще не довелось.
— Розуміється! А теорію маєте? Чого ж ви не проводили її в життя?
