буть, дзеркальце, портмоне і щось м'ягке, мабуть, хустка.
— Що ж ви мовчите?
— Ви ж заборонили мені балакать.
— Будь ласка, не робіть із мене панночки! «Заборонила!» Яка слухняність і покора!
Вона мовчить, не рухаючись, і безживно тримаючи руки на колінах.
— «Заборонила!» Всі «ухажори» страшенно люблять удавати з себе покірних рабів. «Ах, скажи мені кинутись униз головою!» І бреше ж, дурень, не кинеться! Яка йому користь? Він же жде за це нагороди. А як він її матиме, коли вб'ється? І бреше!
Дивно, чого я в присутности сеї дівчини раз-у-раз почуваю таку несмілість, наче несу в руках щось дуже тендітне і що-хвилини боюсь упустити. Це, кінець-кінцем, стає невигідним для мене.
— А прекрасна дама так і тане: от любов! Униз головою готов! Через щось раз-у-раз униз головою. Як жаба з високого берега.
Шапочка раптом сама сміється, мабуть, виразно в'явивши собі постать «ухажора» в образі жаби, що плигає з бе́рега.
— А потім цей лицар хляпає пантофлями, бурмоситься за пересмажену курку, пропадає ночами і вважає, що він нещасна жертва і страдник. Що ви мовчите?
— Я слухаю.
— А вниз головою не готові плигнуть?
Вона всім тілом помалу повертається до мене. В її очах і губах лінива насмішка.
— На віщо взяли торбинку?
— Щоб не забули.
