батька-зна-що таке. Хоч би ж я знав свою провину, а то…
І нарешті я таки взнав її: Клавдія — вагітна. От і все!
Коли вона це каже мені, я настільки не допускаю такої можливости, що зпочатку просто не розумію її. Одначе не треба було багато часу, щоб переконати мене.
— Але ж ти… ти обіцяла мені! Ти взяла на себе! Ти, значить, обдурила мене?!
— О, не турбуйся! Я зроблю викидень. У тебе не буде від мене дитини. Від мене!
І вона гірко сміється, потім плаче і вкінці зовсім ридає.
|
|
В наших кімнатах панує Караїмка. Вона шопочеться з Клавдією, щось варить у себе в кухні і в великих посудинах носить у кімнату Клави. Я купую в аптиці якісь порошки, слоїчки, дудочки. В кімнатах стоїть тепла, повна пахучих ліків пара. Костя з великими переляканими очима з'являється тільки на хвилинку і знову десь пропадає. Клавдія від цього хвилюється, ридає, проклинає себе й посилає мене шукати його. Я по дорозі в аптику зазираю в усі подвірря й гукаю по вулицях: «Костя!» Кошмар!…
А Караїмка все нишпорить по наших хатах, носить казанки з окропом, шопочеться з Клавою біля ліжка й усміхається до мене вгодливо й фаміліярно. Клавдія лежить, стогне, перериваючи стогони плачем. Я ходжу з кутка в куток, дивуючись, не розуміючи нічого, як у чаду. Вранці й удень часто бувають сварки. Ми вже балакаємо отверто, брутально, не ховаючи своєї злости й, бажаючи як-мога дошкульніще образити
