рівняється з ним, вискакує, кидається на нього, а ми всі біжимо у ярок. Там слухаєм; як не буде вистрілу револьвера, або не прибіжить він сам, тікаємо без нього.
Тихо було, як у домовині, ні одного звуку, ні свисту вартових, ні шороху вітра, нічого, що, звичайно, чути найглухішої ночи в камері. Тільки наше дихання та свист у носі Залєтаєва. (Залєтаєв чисто виголився, підстригся, вимився, зачесався, але все-таки робив вражіння кошлатого). Дядя Дум-Дум курив цигарку за цигаркою, так що Тимошка мусів йому порадити покинути, бо з дірки підкопу повалить такий дим, як з фабричного димаря. Але дядя підморгнув і закурив нову цигарку об недокурок старої.
Піня стояв коло мене і я бачив, як він напружено витягував шию і сторожко водив нею, немов гадюка, що чує небезпеку. Залєтаєв щось зашепотів Голубову.
— Ша там! — строго крикнув Піня.
Залєтаєв різко повернувся в бік Піні, але Голубов потягнув його за руку і він нічого не сказав.
Піня-ж навіть не помітив руху Залєтаєва і слухав. Потім тихенько поліз нагору, щоб спитати, як в камері.
В цей час якраз виліз з дірки Сердюков. Він мав дикий, трохи не божевільний вигляд. Весь у землі, з розчучвереним волоссям, з бігаючими, напруженими очима, задиханий.
— Що? Що таке?! Що?!
Сердюков сперся об стіну.
— Пропало, товариші! — переривчастим, судорожним шепотом заговорив він. — Не можна. Нас, здається, накрили. Там салдати.
Ми похололи.
— Ви бачили? — спитав дядя Дум, наводячи на Сердюкова лихтар.
Сердюков прижмурився.
