За вікном казиться вітер. Піня рахує.
Безумовно, в цій історії з Пінею ми мали диво такого самого характеру, я думаю, як в казках, коли герой її — миршавий, забитий, занехаяний всіма Іванко-дурник раптом дістає звідкись талісман і робиться знаменитим багатирем, царевичем і т. д. В казках процесу перевертання на царевича ніхто не бачить, а у нас це одбувалось на наших власних очах.
З кожним днем колишній безодмовний, з приниженою посмішкою Іванко-дурник одмирав, а на його місці наростав царевич. Де зістався старий Піня, де в ньому заховувався новий, коли саме почалось переродження — все це було тайною. Єдине, що нам ясно було, це те, що старий Піня зник, замість нього у нас був турботливий, вертлявий, досить умілий староста-Піня. У нас тепер завжди був сніданок, обід часто прикрашувався фруктами, газета доставлялась акуратно. А почта ніколи не була так добре поставлена, як тепер. Більше того: почта всеї тюрми ішла вже тепер через Піню. Тут уже треба було мати талант. Варто було тільки бачити, як він уперто й завзято вистоював цілими годинами десь на сходах, піджидаючи дозорця-листоношу. Або вираз його лиця, коли він веде переговори з цим дозорцем: ласкавий, то таємний, раптом байдужий, потім вмить палкий, надхнений.
— Ну, брат Піня! Не ждав! — дружньо обнімаючи його за стан, з захопленням иноді говорив Тимошка. Але Піня з делікатною твердістю визволявся з його обіймів і біг куди-небудь. Фамільярности[1] він не любив.
Але, звичайно, не всі так увірували в Піню й забули, що він був раніш. І найпершим з таких, само собою, був Залєтаєв.
- ↑ Перебільшено жваве, легковажне відношення.
