Дядюшка озирається до співаків, слухає, дивиться на шахматистів, взагалі дає Піні зрозуміти, що він не який-небудь нахаба і занятому чоловікові не хоче навалитись на голову. Він собі підожде.
Але Піня рахує й рахує, а по шепотінні його зовсім непомітно, що він гадає дати собі якусь павзу. Тоді депутат прокашлюється, щоб дати відповідний тон голосові, й м'яко говорить:
— Товаришу-старосто!
Товариш-староста навіть голови не підводить.
Депутат зідхає.
— Товаришу-старосто!
— Ну?
— В нашій камері, знаєте, тютюнцю…
— Нема! — лаконічно перебиває Піня і з шумом перегортає папір. Потім раптом кида й строго звергається до прохача:
— Вам не стидно, ні? Ви-же собі спите вдень, правда? Ви собі курите папіроски, а староста бігає. Так? Ну? І зато ви приходите морочить йому голову, коли він сидить за ділом, коли? Яка камера?
— Шоста, — винувато говорить депутат.
— Що-о? — обурюється Піня. — Та я-ж у суботу дав вам чотири пачки? У середу получка. Нема!
Дядюшка чує по голосу, що справа безнадійна, нічого не говорить більше і помалу йде із камери.
Сцену чують, але ніхто й не посміхається. Пригорнувшись одне до одного, як викинені на берег після аварії[1], вони з тихою, тайною журбою співають:
Гей, ви, хлопці-запорожці,
Сини вольної волі,
Чом не йдете визволяти
Нас в тяжкій неволі?
- ↑ Ушкодження пароплаву, чи човна.
