— Закурить, так закурить…
Очевидячки їм обом були ніяково і цю ніяковість хотіли заховати і від мене і від себе під робленою розвязністю.
— В тебе «Ласточка»? Давай, давай «Ласточки»!
Запалили «Ласточки» й одійшли трохи в куток, иноді кидаючи на мене цікаві погляди. Я чекав, що буде далі. Вони посідали на тинок, що одгороджував музиків від публіки і тихо загомоніли про себе. Иноді долітали до мене слова: «роль, Гаркун, реквізит». Я почав догадуватись, що це були артисти.
— Чи не Гонта це з Залізняком? — подумав я. Але не вспів одповісти собі, бо за кущами зачулись якісь голоси, а далі навіть можна було розбирати і розмову. Один голос був дуже виразний, гучний — то був голос Гаркунів, другий може й ще гучніший, але тонкий і виходив, очевидячки, з жіночого горла.
— Скажіте пожалуйста! Пхі! — дзвенів жіночий. — Какая аккуратность! С какіх ето пор?.. Удівітєльно!
— Не удівітєльно, а нужно являться во время. Я тєбє єщо вчера говоріл, что на базар нужно раньше ходіть…
— Ну, так і ході, какого-ж ти чорта не ходіш? Скажіте пожалуйста! я єму должна вставать в четире часа і бєжать на базар… Ізвольтє відєть мода какая!
— Не мода, а…
— Ах, замолчі ти раді создатєля, пока я тєбя не отчістіла, как послєднюю скотіну. Что ето в самом дєлє.
По цій мові в хвіртку ввійшла дуже худа, дуже щупла, дуже білява молодичка в якійсь мантильці на плечах, білій косинці на голові і з книжкою в руці.
— Аккуратность началі заводіть! — саркастично усміхаючись, підійшла вона до добродіїв і протягнула їм руку. Поздоровкавшись, кинула на мене поглядом і
