Гаркуна, Гаркуна, Задунайського!! Аж театр от-так… (Він похитавсь усім тілом вправо і вліво). Що-ж ви думаєте? Трупа вся… недовольна! Розумієте: не-доволь-на! А чого? Визивають мене, а не їх! Та при чому я тут? Абсолютно при чому? Треба грать і будуть визивать. Не партач! А то просто стидно дивиться на їх, партачать абсолютно, як… е… е… лошаді… Якби не я… провал-би абсолютний… Вивіз все таки… зато-ж… Ех! Ні, не знаєте, гірко! гірко і боляче! Душу надриваєш, абсолютно на одних своїх плечах вивозиш усю трупу і… Ех!
Він знов махнув рукою і картинно замислився. Ніс його виразно красувався на бруднім фоні стіни, очі мутно дивились кудись під стілець, чумарка разхристалась і звідтіль цікаво виглядала брудна ситцева сорочка.
— Тяжке… положеніє артиста, — не міняючи пози, якось дуже драматично, аж шепочучи, заговорив знов Гаркун. — Він мученик, він… е… е… він страдалець. Він абсолютно… страдалець! Ви загляньте до його в душу, загляньте!… Там… одна мука… Абсолютно!
Він на хвилину замовк, але зараз-же підвів голову і гордо й надхненно додав:
— Але він і… святий! Він святий! Він не індіферентно дивиться, як працює бідний народ, так сказать, пролєтарій. Він страдає. Вірте мені, я сам ізстрадався. В цій груді (він вдарив себе в груди так, що там аж загуло) страданій много! Я… плакав! Смішно? Да?.. Смійтесь, смійтесь! — гірко, але й гордо хитнув він головою, не вважаючи на те, що я навіть і не посміхнувся, — з нас сміються всі. Це — наша доля… Індіферентизм — от нам плата за страдання! Д-да! Мучся, мучся, артіст! Ти несеш, хрест великий!…
Він устав і заходив по кімнаті, а поли його чумарки так і маяли за ним, що-разу обдаючи мене
