під самим носом у другого, третій уткнувся четвертому в живіт головою і сягав коліном в спину п'ятому; носи мішалися з пальцями, руки з ногами; брудні подушки, аж блискучі від сала, що назбиралось за немалий, мабуть, час, лежали десь аж біля порога. Повітря… Дядько мій тільки крутнув носом, плюнув і вперше за весь час сердито закричав:
— Ану, ви! Гей… Розляглись… Уставай! Е-е-е… — ставляючи додолу чемодан, рішуче протягнув він. — Що я довго з вами тут буду… Уставай! — і, таки не жартуючи, штовхнув ногою якусь спину. З-під якоїсь ноги вмить визволилась голова в пуху і в пір'ї на чорному волоссі і здивовано подивилась на нас маленькими, чорненькими оченятками.
— Ну? — прикрикнув дядько, — чого вилупив очі? Вставай!
— У вас номера єсть? — вмішався я.
Голова подивилась на мене і вмить весь сон збіг з неї, як тінь від сонця. Скочив, натягнув на себе якесь дрантя і зараз-же почав шарпати за якусь руку чи ногу, примовляючи:
— Лейзер! Лейзер! Ну? Штелль шуїн! Ну? Ґіхер!
Щось заворушилось, і з-під рядна, що ним укривалась уся кумпанія, з'явилась невеличка голова з запухлим носом і очима і, кліпаючи на світ, почала сопучи підійматись.
— Ну, ґіхер!.. Покажи їм номер! Вам самий луччий? Покажи їм самий луччий номер! Ґіхер! Вот он вам січас покажет номер… Вам із абедом і з чай?.. Ми вам дешево дадім абед… Ґіхер, Лейзер!.. Поведи їх в самий луччий номер… Вот он вам січас поведьот в номер… Тільки там тіпер спит моя жена, так она січас вийдьот зтудова… Ви будєтє довольни… Ґіхер, Лейзер…
