— Та бреши сам! Думав, що з чесним чоловіком спать лягаю… Ну, та я тебе скрізь найду. Не оддаси добром, оддаси инакше…
Ага! Так? Система примусової моральности? Ти мусиш бути чесним зі мною, який тебе має сам грабувати. Коли-ж по добрій волі не будеш моральним, то будеш инакше.
Власне він нічого нового мені цим не сказав, я з дитячих літ це чую.
І все-ж таки я на таку чесність не згоджуюсь.
— Он-як? — кажу я. — Ти лякаєш? Е, брат, не вийде діла, тобі-ж гірше буде: возьму та й не оддам тобі грошей. Тільки я цього не зроблю. Я тобі оддам, але не з страху. Адже ніж у мене? Га?
Босяк скоса зирка на мене й мовчить.
— У мене? Кажи.
— Ну?
— Можу я, значить, тут-же покончить з тобою, щоб одчепиться од тебе? От візьму «пришью» оттут тебе, засиплю піском, та й уже. Можу чи ні?
Він мовчить, не ворушиться, тільки скоса поводить на мене запухлими настороженими очима.
— Мовчиш? Ну, так от, брат, погрози свої кинь. А що я чесний чоловік, так я це тобі хочу неодмінно доказать. Ти чоботи ограбував у мене. Добре. Це твоє діло, ти за це одвічай. Я витяг у тебе гроші, я й верну тобі їх. По своїй добрій волі верну. Знаєш, що це таке — по добрій волі буть чесним чоловіком? Ні?
Він так само мовчить, вичікуючи.
Я знаю, що зо всього сказаного мною йому важно, що надія на те, що йому дадуть гроші, ще не зовсім загублена для нього. Це головне. А через що — це питання другорядне.
