чались ми, справді, коли-небудь і чи не зробив я йому якоїсь великої кривди, за котру він тепер і мститься. Але пика абсолютно була незнакома.
— А випив-би? Га? — хрипко, з кострубатою іронією кинув гість, скоса зиркнувши на мене. — Може ще й з сахарцем?
Я знову ліг. Центр світотвору одпихнув у бік своєю босою чорно-сірою ногою чайник і розлігся, спершись на лікоть, як чоловік, котрий добре попоїв. Витягнувши з кешені пачку махорки і книжечку паперу, він помалу скрутив цигарку. Потім взяв голими пальцями з вогню жарину, закурив і, прижмуривши одне око, з соннно-хмурим задоволенням затягнувся.
Покуривши трохи, він знов скоса зиркнув на мене і знов блідо й неохоче посміхнувся. І, не говорячи ні слова, ліниво взяв декілька грудочок цукру і недбало кинув їх у річку. Грудочки булькнули, дали декілька кругів, хвилі підхопили круги і знесли їх униз. Мені видно було, як помалу пускались на дно в жовтій воді біленькі квадратики. Босяк знов набрав у жменю цукру, затягнувся і, прижмуривши око, тим-же лінивим, недбалим жестом кинув їх у воду. Але на товстих губах, на які звисали чорні з червоним відтінком вуса, не переставала грати зловтішна, глузлива й немов викликаюча посмішка.
Це вже було явне глузування. Можна ще було помиритись з тим, що голодний, темний і грубий чоловік однімає в тебе їжу і їсть її. Можна було помиритись навіть з тим, що він не хоче поділитись нею з тобою-ж і ховає собі остатки на завтра. Але що він їх нищить собі навіть на шкоду, — з цим помиритись було вже не так легко.
— Навіщо-ж таке свинство робиш, земляк? Га? — з доктором спитав я. — Так-же тільки свині роблять.
