І несподівано спинився, повисів так якийсь час і помалу, озираючись, став знову спускатись. Хлопці думали, що йому закрутилась голова або сил не стало.
— Хлопці! Треба витягти Васька! — закричав Задьора й хотів вже одповзати од провалля, але в цей мент Васько крикнув знизу:
— Задьора! Виламай мені доброго кийка! Швидше! Тут гадюка! Вона сидить у дірці! Трохи не вкусила мене! Швидше! Та замашного виламай!
Тимчасом він вийняв з кешені ножичка, розчинив його і взяв у праву руку.
— Васю! — закричав Задьора. — Ти гарненько обвяжи себе під пахвами й держись руками, ми тебе зараз витягнемо! Чуєш?
— Чую! Виламай палицю й кинь мені сюди! А тягти не треба! Та швидше!
Навіщо йому була та палиця? Битись з гадюкою? Тікав-би швидше звідти, будь воно проклято — і карбованець той, і левольверт, і чорнорябі. От упертий! не дай-же бо?
Але що-ж тут з ним сперечатись, не тягнути-ж його силою, — він швидше вниз стрибне, ніж дасть себе витягти. Треба було ламати кийка. Виламали аж три. Задьора ліг над проваллям, над самою головою Васька й пустив на нього палицю. Але вона вдарилась кінчиком об виступ, перекинулась і сторчака полетіла в яр, не скоро вдарившись об землю. Занадто близько до стіни пускав Задьора. Другу він одвів далі і випустив. Вона впала на плечі Васькові й, коли-б той не підхопив, також упала-б у провалля.
— Є! — крикнув Васько й спробував кийка у руці. Нічого, замашний був кийочок, на кінці ще й ковінька, аби тільки влучив по гадюці, то вже не сичатиме більше.
