Саме на Клечання в гості з села приїхала бабуся. Від неї смачно пахло житнім хлібом, товстим полотном і ще чимсь, чого Васько ніяк не міг розібрати. Голова бабусі була замотана в велику хустку, а надворі аж горобці обливались потом. З-під тої величезної страшної хустки дивилось малесеньке, поморщене, як печена картоплина, та добре-добре личко.
Коли бабуся всіх перецілувала, а Васько почоломкав їй руцю, од якої теж пахло житнім хлібом, бабуся вийняла з-за пазухи хустиночку. У хустиночці було щось зав'язано.
— Оце тобі, шиночку, гоштинчика привезла.
Розвязавши хусточку, вона взяла старечими пальцями срібного, зовсім новесенького карбованця й піднесла його до самих очей Васькові.
Васькові аж дух забило від такої несподіванки. Цілий карбованець! Та ще-ж новенький, блискучий, весь так і грає. Але мама бабусю навіть за руку вхопила.
— Та бійтеся бога! Та як можна такому лобуряці такі гроші давати. Оце, господи! Та він-же їх зараз на табак та на всяке чорт-зна-що пустить. Оддай бабусі зараз-же!
Ну, та бабуся хоч і була замотана в хустку, а показала себе молодчиною. Коли подарувала, так уже нема чого назад лізти.
