Толя часто подивлявся на Федька: ну, що-ж він не йде на кригу. Федько щось говорив Стьопці й Спірці і показував на річку головою.
Толя підійшов ближче і почав слухати.
— …А то що! стрибають тут… — говорив Федько, — подумаєш, яка штука. Ні, нехай хто на той бік по кризі перейде, от буде герой!
— Ну, на той бік! — покрутив головою Стьопка, — як затре кригою, що будеш робити?
— А ти на другу! — блиснув очима Федько. — А з тої ще на другу!.. От зроби так! Зробиш? Га?
— А ти зробиш?
— Може й зроблю…
Толі страшенно хотілось подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається і почне плакати: його знімуть з криги, а всі потім будуть з нього сміятися. Хай не задається.
— Ні за що не зробиш! — сказав Толя Федькові, киваючи на річку.
Федько мовчки подивився на нього і нічого не сказав. А Толя бачив, як у Федька навіть губи побіліли, а очі стали такі чудні, гострі, коли він вдивлявся в кригу. Ага! мабуть, боїться.
— Ану, спробуй! — знов сказав Толя. — Ти-ж хвалився, що будеш їздити на крижинах. Ану!
А крижини сунули та сунули. Иноді вони розривалися і між ними робилась чорна, страшна латка води. В тій воді пливла солома й трісочки. І солома, і трісочки крутились і десь зникали, — так вертіло там воду.
— А давай об заклад, що перейду на той бік, — вмить звернувся Федько до Толі.
— Ба не перейдеш!