Толя, плачучи, казав, що він не винен, що Федько його призвів на те.
В той-же вечір батько Федьків допитував уже «сибіряку».
— Ти лазив з Толею дерти горобців?
— Лазив.
— Ти порвав йому штанці?
— Він сам порвав. Не вміє лазити, а береться. Хай не лізе.
Але тут вмішувалась мати.
— Та як ти смієш так говорити? То дитина благородна, ніжна, а ти, мужиченя, з ним так, як з Стьопкою. Та через тебе нас з квартирі виженуть… Щоб ти не смів підходити до нього, мурло ти репане. З свинопасами тобі гратись, а не з благородними дітьми. Нещастячко ти моє! І за що мене бог покарав таким сибірякою. А батько нічого йому й не скаже: роби, синку, що хочеш, бий дітей, хай нас виженуть з кватирі.
Батько мовчить і хмуро дивиться в вікно. Надворі вечір. З вікон хазяйського дому ледве чутно вибиваються звуки ніжної музики. Тепло й затишно там. Батько Толін десь походжає собі по просторій хаті, задумливо слухаючи музику. Тут-же, мабуть, Толя, чистенький, ніжний, з щічками як проскура. Мати грає. Ні сварок у них, ні бруду, ні клопоту. Пожильці їм знесуть плату за квартирі, мужики за землю грошей привезуть. І ніхто не вижене з квартирі, хоч-би Толя як обидив Федька.
— Скидай штани, сучий сину! — раптом грізно звертається батько до Федька.
Федько з-під лоба дивиться на тата.
— За віщо? — ледве чутно питає він.
— За те, що водишся з благородними дітьми. Я тобі, паршивцю, скільки раз казав: не смій з панами водитися. Не кумпанія вони тобі.
