— Сво-о-лоч! За що б'єш?! Рощот давай! Січас давай рощот!
Я таким Грицуня ніколи не бачив. І очей таких не бачив ніколи у нього, сталевих, диких, гарячих.
Управляющий аж назад посунувся од нього, а черкеси так і стрибнули вперед. Але тут піднялась така буря, що й управляющий, і черкеси, і прикажчик вмент опинились у конторі й двері приперли за собою.
А синьоока Оленка розтеряно стояла на тому самому місці й злякано дивилась на Грицуня. Тільки він її чомусь не помічав, навіть не дивився у той бік, а разом зо всіма гукав:
— Рощот давай! Пашпорти!
І рощот і пашпорти було видано нам у той-же день. Пашпорти якось усі знайшлись у конторі. Дядюшка Сидорець за селом уже казав, що вони через те опинились у конторі, що дуже мало черкесів було.
Дядюшка Терентій посміхався одними очима, а Кузь, як командир, ішов поперед усіх і, гордо одсунувши картуза на потилицю, поглядав на панські копи. Сонце пекло його рябе лице, на якому ще виднілися сліди руки управляющого, але сонце йому було ні по чом, салдат сонця не боїться.
Трошки ззаду йшов Грицунь. Круг його гомоніли та сміялись, але він того не чув. Задумливо дивився кудись у бік у степ, де над могилами ніжними хвилями тріпотів гарячий вітер. Хто його зна, що він бачив там, але очі йго сумно та ніжно жмурились.
Тільки, як Кузь озирався й оглядаючи командирським оком «вармію», на хвилинку зупинявся поглядом на ньому, він соромливо й радісно посміхався до Кузя й злегка червонів. Кузеві очі ставали також соромливо радісними, але він швидко одвертався й голосно весело затягував:
