Але я про себе посміхаюсь.
Сміється й Зіна, і зеленкуваті очі її, як дивний кришталь, блискають при поворотах усякими кольорами.
І розмова кінчається тим, що сильний мира перестає вірити в свою силу, у велику злочинність Зіниного нареченого і схиляються до того, що коли другий сильний мира нічого не матиме проти, то й він не буде перечити випуску нареченого на поруки.
Зіна сміється, прощається й виходить. Я за нею, мовчазний і зайвий.
Сильний мира з приємною очумілістю дивиться нам услід.
От, самі бачите, до чого зводилась моя роля! Але що я міг зробити, коли ця дівчина була утворена цілком инакше, ніж я, а я сам попав у такий момент, коли чоловік сам собі дивується?
Але це-ж не все.
Наша біганина в результаті дала те, що Зіні треба було тільки поїхати ще у сусідній губерський город, взяти у якогось ще більш сильного мира посвідчення, що він нічого не має проти визволення Антипа, і Антип виходить на поруки.
«Ну, — думав я, — слава богу, я також визволюсь».
Але маєте! Вийшовши від того передостаннього вершителя долі Антипової, Зіна весело заявила:
— Ну, так! Значить, ми завтра ввечері їдемо в X…
І енергічно, смакуючи майбутню поїздку, прицокнула пальцями.
А мені аж серце тьохнуло. Я мусів прокашлятись.
— Себ-то, хто це ми?
Вона здивовано глянула на мене.
— Ну, звичайно, не прокурор судової палати та я, а ваша милість і я.
Ну, тут терпець мій увірвався.
