просто «так собі», а деяким з принципу. Принципіяльними прихильниками цього безладдя були анархісти-індивідуалісти[1], а найпаче голова їхній Залєтаєв. В цій обстановці Залєтаєв почував себе страшенно благодушно, спокійно й затишно, як у теплій ванні. Він по цілих днях сидів по сусідніх камерах або лежав на койці поруч з Тимошкою й Замирайлом, своїми найближчими приятелями. Вони співали, грали в карти, робили вправи швайцарської та французької борні. Книжки Залєтаєв зневажав і тільки тоді звертав на них увагу, коли не вистарчало папіросного паперу. Тоді він вибирав з найтоншим папером (частіш усього через це прихильність його спадала на нелегальні[2] видання) і видирав з неї довгі стьожки. До протестів ставився спокійно з юмором. Коли-ж його дуже допікали, лице його насичувалось бурою кров'ю, сиві очі з білявими віями загострювались і він починав боронитись. Себ-то: підходив до найпалкішого протестанта, хапав його за барки, сильно, як грушу, тряс і хрипів:
— Ти чого? Чого верещиш? Що треба? — А за ним зараз-же підводились з койок Тимошка, Замирайло, Живчик, Архип і, розминаючи руки з інтересом поглядали на опонентів[3]. Звичайно, що дискусія в такій постановці питання хутко переривалась і Залєтаєв, заспокоївшись, з цигаркою в зубах, зробленою з прокламамації «До всіх горожан», вилізав на вікно, пацав ногами по стіні й виспівував:
На базаре сідіт кот,
У нєго боліт жівот,
А на протів єго кошка
І у нєй боліт нємножко.
