хльоскає батогом по траві. Корній одходить на бік і робить цигарку,
«Кацапи» про віщось радяться чи сваряться й подивляються на «хохлів», які теж купками балакають. Мартин розмовляє з хазяїном і скоса поглядає на «кацапів».
Нарешті хазяїн стискує плечима й одходить, не зійшовшись. Похльоскуючи батогом, він задумливо йде на другий кінець вигону, де робітників рідше. Тоді в юрбі піднімаються палкі балачки. Дехто згоджується найматись, дехто не хоче, дехто хоче прибавки. Зачинається навіть сварка.
— Наймаюсь! Чорт його бери! — кричить сердито Мартин. — Доки лежатиму отут? Вже й так третю неділю валяюсь, послідню сорочку проїдаю. Ставаймо, Сидоре, бо все одно кацапня стане. Диви, он вони вже щось міркують. Ось побачиш, переб'ють. Я вже знаю їх.
— Не мели, хлопче, чорзначого, — сердито перебива його дядько Корній. — Кацапи теж не дурні, на дурничку спини гнути не схотять. А коли хочеш ставать, — ставай, а других не підбивай. На кацапню кажеш, а сам ціну збиваєш…
— Хто збиває? — визвіряється Мартин.
— Та ти!
— Я?
— А то-ж який чорт!
— Ну, побачимо!.. О! О!.. Дивіться — один кацап уже йде кудись. Договорюваться йде.
Але «кацап» не договорюваться йде. Він прямує просто до них, нахиливши трохи голову і щось думаючи. Підійшовши, він підніма над головою картуза і, трохи запинаючись, говорить:
— Вот что, братци… Ето самоє, значіт, что ругалісь там ми промежду себя, ето, братци, забудєм…
