— Та чуєш, Мартине! — раптом голосно кричить хтось із юрби. — Вони понесуть після жнив додому та на Паску з квасом будуть їсти. А ти чіпляєшся!
— Та хай вони хоч подавляться ними! — згоджується Мартин. — Тільки-ж досадно, що паршива лапацня, де не забереться, — скрізь тобі у кашу наплює. Просто не потовпившся за ними!… Ач, яке раде, що виграло!
Кацапчук, справді, з радим лицем вибирається з юрби і щось кричить до своїх товаришів «кацапів». За ним рушає серйозний Серьога.
— Ну-ка, землячкі! Подході, подході! За копєйку булка! Цєлая булка, харошая, французская булка за одну копєйка! Вот ігра, так ігра! Ех, амеріканская ігра! Ну-ка, красавіца, єщо копєєчку!
— Ей, лапацня! — кричить Мартин. — Вертайсь, ось ще будуть грать… Може, всю торбу виграєш?
— Молчі, хахлацкая морда! — злісно озирається Серьога. — Лучше молчі!
— Та нявжо? Ой злякався!.. Рятуйте, люди добрі, кацап лаптем хоче вбити!
В юрбі сміх. Чуються іронічні, насмішкуваті викрики до «кацапів», тюкання й регіт. Кацапи озираються й собі глузують з «хохлів», їхні товариші заступаються за своїх, і починається звичайна баталія.
Булочника вже не слухають, і він пробирається кудись далі з своїми булками і торбою. Серьога ляга спиною на якийсь клунок лицем до «хохлів» і злісно дивиться на їх, простягнувши ноги. Поруч його, спершись на лікті, лежить рудий кучерявий «кацап» з широкою жовтою бородою й розстібнутим коміром сорочки. Решта «кацапів», сидячи кружка коло чайника, иноді повертають од кухликів голови й сміються з «хохлів» спітнілими червоними обличчями.
