Число 8.
Льво̂въ дня 22. Марта 1862.
3 * Л Ь Е. Ой воронъ конякъ, та вороненьмй, Та молодъ Уланъ, мододеныпй, Та'поваливъ ся до сЪделця, ^ А кровъ заграла право зъ серия, По Улану молодому, Ио конику вороному. . Шоуривъ далашъ, шпуривъ п*ку, На шовкови травы; Тблько дол*, тблько в*ку, Тблько твоей славы! 08 св*титъ шабля, св*титъ луже, А коло шабл* п*ка тужитъ, А молодъ Уланъ подививъ ся, Тай на мураву поваливъ ся, Покотивъ ся тай конае, До камратбвъ промовляе: Моя зброя онде СВ’ЬТИТЪ, Вамъ ю, братя даю, Лишь добыйте, доколете, Наи ся не караю. А якъ я братя вже застыну, То загреб*тъ мя пбдъ калину, Тай затуж*тъ, коли бы воля, Одну ми п*сню изъ Подолья, ДРУГУ ДУ*ку зъ Чорногоры, Щобы чутя ажъ за море; Трету орошу заспівати При зеленбмъ гаю, Щобы вчули вс* девчата На козацькбмъ краю. А якъ девчата будутъ чути; ' То накопаютъ мяты, руты, Але барвинку много, много, Бо то для иене молодого, Тай нас*ютъ до окола, Коло Улана-сокола, Щобы цвили, продвигали, Якъ зин*, такъ л*т*, Щобы нташки щебетали, Въ 6ерв*нковбмъ КВ*Т*. , А я се, братя, якъ учую, Ажъ пбдъ могилу глибокую, Тай выйду нбчковъ, нбчковъ въ маю, Тай ся подивю, погадаю, Були братья, не видати, Гули п*сн*, не чувати, Лишъ то з*лье по могил*, Вье ся безъ розлуки, — О девчата, красни, миля , Н*тъ якъ ваши руки! Федьковичъ. ХЛОПСЬКА ДИТИНА. (Продовженье). XVIII. А те, то уже й не треба розказувати, що то всюды Томата голова робила. Та й не дармо онъ и пышный бувъ; мусило ему неразъ бодай у сн* приходити его панство на гадку. Хоть и н*коли доси не приходило на в*ку до ума Томашови де яку чорноброву, бълявку, и для себе мати, бо якось ему те не припадало; то предц* якось ся стало, що его иудрощй и панській розумъ, якъ було , каже, не помогъ ему хотьбы и за стебельце яасудротвдь дъвочнхъ очій. Отъ яке ся зъ нимъ стало. — Служила у панъ- отця Евстахого съльська дъвчина Олена. Ладна гор- нячка, жовтокося, голубй очи мала, красаве личко, а вже такой щаснои, непосидющои уроды була, що год* було кому зъ нею обминутись, абы де що не поговорити; бо н*, то и сама кождого зачепила. Та й ще збыточниця она була дуже; де щобы якогосьпу- стого, або исмъшного кому зробити, ого она вже тамъ ум*ла найти ладу, и перша стала до такого д*ла. Але абы ся вернути до Тымка, або до Томаша. Ц*лымъ лътоиъ бувало *де Томашъ кбньми до р*чки, що по передъ панъ бтця хату плыла, и такъ день въ день видала его Олена. Дивитъ она на панського слугу, якій онъ пышный н*бы самъ панъ, а вже на N 8 Digitized by Google
