Число 4.
Льво̂въ дня 22. Лютого 1862.
ВЪ ДЕНЬ СМЕРТИ :• ТАРАСА ЩЛ^ЧЕНКА.’*.0 Не пісня козацька зъ буйной Ву&ины По за Карпаты днесь завала. ч Не радбсть — весілье на горы, долины Звіщає вона зъ села до села. Чуете люде? — на поля, загоны. Якъ плачь удовиці, сироток*-дитят*, Зъ печерськои лавры украииськи звоны. На панахиду святую гудять. Ой бачте люде! Русь, наша мати, Сего, що найббльшій изъ межи сындвъ, Молитвовь усопшихъ яла споминати, И присновъчный співає му сп-ьвъ. Спвъ присновъчный Тоб*. Тарасе! Нгавякъ руськихъ сердець на земли. У вжшую память на парастмсы Будутї^ на Руси вс* звоны гули. И мы, що воскресли, Великій, у Тоб*, Гадаемъ, тураемъ о л*пшой судьб*. Днесь зъ пбдъ Карпатбвъ на твоїм* гроб* В*чная память сп*ваеиъ тоб* ! — Е. Згарській. ' • ' 8 ХЛОПСЬКА ДИТИНА. (Продовженье). X. Часъ плыне, якъ тота вода, все а все напередъ ■ невертае ніколи, а якъ минувъ, коли я де бнъ ся под*въ, ажъ дивно зробитъ ся чолов*ку, ели очуняе; що часъ гонить стр*лою — бнъ почне думати, де часъ ся д*въ, а сей уже знову далеко побъгъ. та дивуй ся знову тону, якъ любишъ. Оті така то б*да зт> тині часом*, у него щось один* рбкь; меньиіе ачей, як* у нас* хвилька, хоть бьі и найкурча; ми таке головище розщибаемо, де бн* ся подів*. мьі сюди, ми туди думати станемо— а ми вже зі часом* також* наперед*, тай на гадуемо соб*, а вже запбзно. Е у нас* на тото и добра при¬ повідка жартоблива. Ай, ти нагадалась соб* д*вонько торбчнй мясниц*, кажут* наши, а як* добре кажут*, от* живо забула сирота. Якасг дівчина, що то уже рбк* минув*, мабуть, бд* тих* мясниць, як* до вен женихи, легин*, приходили — ноже переснила в* Digitized by Google
